Історія міст записана у архітектурних стилях, це організація простору в геометричних формах, матеріалізація думки, ідеї і світогляду того чи іншого часу. Архітектура Києва виділяється унікальним поєднанням архітектурних стилів серед усіх столиць світу, це можу вам впевнено стверджувати, адже чимало помандрували і вивчали. Тут, що не вулиця, то якийсь новий світ, місто в місті. Софія Київська - візантійський (первісний) стиль. Ще один дивом збережений зразок візантійського стилю – Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської лаври. Щоправда, тут бароко не тільки із зовні, веселий національний стиль примудрився перетворити візантійство на не-візантійство за допомогою барокового живопису. А зовсім поряд із ним зустрічаємо класичне бароко і дивне українське бароко, йдемо далі - і ось перед нами готика, а поряд неомодернізм, конструктивізм та монументалізм, зберігся і так званий "сталінський ампір" - найбільш урочистий і монументальний стиль архітектури Києва радянського періоду. Саме в цьому стилі споруджено ансамбль відомого на весь світ Хрещатика.

Чудова Кирилівська церква також протрималася з домонгольських часів – з 1150 р., коли її збудували на замовлення княгині Марії Мстиславівни. Храм з величним центральним куполом став усипальнею князів чернігівської династії, до якої належала замовниця. До того ж Кирилівська церква – справжня енциклопедія монументального живопису: тут збереглися фрески ХІІ ст., олійний живопис XVII ст. і ХІХ ст. У останньому випадку це не грубе «поновлення», як часто бувало, а самодостатні твори справді видатних художників: Михайла Врубеля, Івана Їжакевича, Миколи Пимоненка. А ще церква Спаса на Берестові та Михайлівський собор Видубицького монастиря. І там, і там східна частина збереглася з домонгольських часів, решта – добудови епохи бароко. У Золотих воротах автентичними є лише дві товстелезні стіни обабіч проїзду, це новороб і трохи невдалий, але красиві руїни можна побачити на старих листівках і малюнках кінця 19-початку 20 століття. Чимало не збереглося до наших днів, адже руйнувати було кому за останні 100 років, то поляки міст Цепний взірвали, то Деникин, то національно-свідомі громадяни періоду визвольних змагань, потім більшовики, потім нацисти, а тепер торгаші і жадібні нуворіші, які обслуговують олігархат і іноземних господарів... Саме тому, кожна історична споруда Києва і не тільки, сьогодні під загрозою і може залишитися лише в пам"яті, або на фото, що в цифровому світі не дуже має тенденцію до столітнього збереження. І тому, коли стара гвардія києвознавців, таких, як Аркадій Павлович Третьяков випускають нову книгу із документальними і іконографічними свідченнями про культурну спадщину Києва, команда журналу "Стіна" мчить на усіх парусахза нею. 23 квітня 2025 року історія Києва поповнилася книгою Аркадія Павловича Третьякова "Київ на листівках початку ХХ століття". В книгу увійшли поштові листівки, видані у 1911-1917 роках, чимала кількість об"єктів на них вде не існує. Саме тому важливо зберігати історію в листівках і картинах, щоб через 100 років наші нащадки побачили власну історію не з вуст політиків чи торгашів, а на влісні очі змогли побачити і високу творчу думку і занепад її, адже те, що сьогодні набудували - жах, безвкусність і потворство, немов виродження архітекторів відбулося.

І ось невеличкий фото і відеорепортаж з презентаціх книги Аркадія Павловича, нашого доброго друга і старовинного знайомого, з яким ми і Бесарабку пізнавали, і по Шота Руставеллі екскурсії водили, користуючись його книгами. Таких дослідників фактично не залишилося, Малаков, Ковалінський, Кіркевич... вже пішли до Отця Небесного, а от Аркадій Павлович творить, лише за роки війни, написав і випустив 4 книги про Київ. Це неймовірно, тим паче для його 78 років, але стара гвардія вміє працювати, в них закалка інша і цьому хочеться вчитися.

Дякуємо Аркадію Павловичу за книгу, дослідження, за те, що в одному місті, немов в енциклопедію, зібрав Київ початку 20 століття, дав грунтовний і лаконічний опис. Дякуємо Державній наукова архітектурно-будівельній бібліотеці імені В.Г. Заболотного за гостинність і організацію. Рекомендуємо цю книгу усім, хто любить Київ і хоче пізнавати власну історію, адже інтернет чимало перебрехує, а от книга, створена на джерелах із посиланнями і справжнім авторством - ні.

А це фото вже легендарне))) Ми назвали його "Києволюби"

Віктора Кіркевича вже немає на цьому світі, а справа живе!

На фото Сергій Федорович Кузнєцов , Віктор Генадійович Кіркевич , Аркадій Павлович Третьяков і координатор культурних проектів журналу "Стіна", історик і журналіст Наталія Валеріївна Костилєва....

Тоді, Віктор Генадійович написав: "...Их оставалось только двое из восемнадцати ребят (киевоведов)... И всё равно тоска и членозажатие от покупателей... Так потеряешь веру в человечество!"))))

Але ми співали, пригощалися, шуткували, читали вголос "Распутника по Подолу", обговорювали книги... Це були останні книжкові виставки в Українському домі перед пандемічною істерією.

П.С. Ці люди залишили в книгах Київ, який може зникнути, а дещо і вже зникло. Однією з найпоширеніших причин занепаду є передача культурно-історичних будівель у приватну власність. Тобто коли власник це приватна компанія-забудовник, то він, ймовірно, може купувати ділянку в центрі міста з історичною будівлею, а потім навмисно доводити її до аварійного стану — чекати, поки вона завалиться або за загадкових обставин почне горіти, чого вартий лише приклад із Садибою Мурашка в центрі столиці на Малій Житомирській, 12,14. Ми про це вам розповідали

Автор Наталія Костилєва