Leopyatash | Дата: Середа, 28.03.2018, 21:49 | Повідомлення # 1 |
Підполковник
Група: Проверенные
Повідомлень: 118
Статус: Offline
| Літня людина у вік дожиття:
Я - літня людина, та настрій весняний, Здобутки осінні, на скронях – зима. Лишились з минулого спогади-тіні, А інших забав, слава Богу, нема. Мій день - це сім’я: мої внуки й родина, Блакить в небі й сонце, вночі – це зірки, Які зодіаками дивно й невпинно Ведуть наші долі в небесні дірки. Прості земні справи настільки буденні, Що варто згадати лиш зустрічі свят, Коли в колі друзів ми п’яні і певні, Та раді відчуть себе в віці хлоп’ят. Вже деколи зір нас потроху підводить, І слух не завжди розбирає слова, А тиск відмічає вже зміни погоди, Й не все сива може піднять голова... Щоб там не казали, нема нам ремонту, Бо ми не комбайн і не трактор, не танк. І скільки дожить ще часу тут під сонцем Гарантій не дасть і всесвітній нам банк. Хоча живіт тисне вже пасок на джинсах, Але не завис над ним, наче лантух, Ще пам’ять і совість залишились чисті, Та й дух не протух, й жар в серцях не потух. Тому, хоч ми літні, не стрАшний нам холод, Нас снігом заносило й била гроза, Пульсує тривога за завтра і молодь, Й не соромно, друзі, поглянуть назад. Там було достатньо неправди та горя, І дехто зазнав в сподіваннях обман. Та сили й надій було в кожного море, Й батьківська любов – головний талісман. Вона перейшла у повагу до старших, Дай Бог, щоб і внуки нас не підвелИ! Щоб їхні зірки в переможному марші До кращої долі привести змогли. Хоча ми вже літні, весь рік нам нівроку: Відкинемо сніг та обробим город... Підтримаєм дружним упевненим кроком Дітей наших й внуків, як скажеш, народ?
Leonid
|
|
| |