Toryosta | Дата: Четвер, 24.03.2022, 12:09 | Повідомлення # 1 |
Рядовий
Група: Пользователи
Повідомлень: 10
Статус: Offline
| весна заввишки у Голготу банальна річ що зветься доброта прихильне ставлення чи жорсткість задля правди притискує до бόрта й розверта на сто вісімдесят (ще кобра та!) хіба таку дорогу обирав ти?
але ступаєш... перший крок – за страх ще другий – сам себе неначе судиш ще міг стерпіти та у вухах – Бах без компромісів – вершні або прах! – що далі – то певніше й вже не студиш
ані води – бредеш як в молоці і бродить у думках вино із Кани Господь – не з парасолею в руці на Елеон зіходив й манівці чужі для Нього... рідні тільки рани
і Він до нас підходить – упритул (телесний до утрати розуміння) вже тільки «так» чи «ні» – та крізь намул нам годі втямити духовний гул з висот Його жертовного боріння
Він вже про все сказав а ми лишень второпали про силу і про владу іще й веселих тягнемо пісень танцюємо... а Він уже – мішень ...вже Гетсиманія... й не відвернути зради...
час невблаганний... простір гомінкий... вінець терновий точить піт кривавий... лютує натовп – чути крізь віки й глухому... а для нас бузок п’янкий чутніший... в каганці ж вогонь хирлявий –
не розрізнити... але що нам – все ж попишемо сто стосів паперових заввишки у Голготу чи й до веж пізансько-вавилонських... натовп же ж чекає відкриттів – намист перлових
кортить задовольнити попит цей посісти місце чільне – одесную сміливця генія творця теодицей спростовувача істин-панацей... а Він мовчить укотре вбитий всує
© Вікторія Осташ, Щойновірші, 2018
Поет (без фемінітивів), історик літератури, фотограф-аматор. Ділюсь творчою електрикою... радо, але не з усіма. Наснаги всім нам!
|
|
| |