Запросиласонях покататись…
Життяшвидкоплинне. Ти їдеш по ньому.
Крутишпедалі. Ти майже з кимось.
Іось по твоїй дорозі, що вже порепана від
спекотних днів очікування, щось маячить.
Типід‘їжджаєш ближче.
Аце такий же самотній сонях.
Сонцезаходить. І в його пелюстках живе останнє
денне світло.
Віннібито когось видивляється.
Дивно.Він стоїть не на своєму місці.
Нев своїй спільноті кругло - жовтоголових.
Заним величезне поле пшениці. Запашної,
стиглої.
Алевсе поле не світиться від сонця так, як
цей одненький сонях.
Як можна увібрати в себе все сонце?
Тесвітло йому дуже потрібно. Саме зараз,
коли я їду повз нього.
Вінпоспішає жити.
(Поленапроти вже скосили).
Яповинна його помітити і зупинитись.
Ія зупиняюсь.
Віндивиться. Не на мене. А на мій велосипед.
Ярозумію.
Вінхоче зі мною.
Покататись.
Скількипроїхало повз нього машин, комбайнів,
велосипедів?
Ніхтоне помітив це польове сонечко з гарячими
пелюстками.
Всіпроїхали у своїх справах.
Кладусвій велосипед на стомлену дорогу.
Іпідхожу до соняха.
Поїхали,друже…Додано (22.08.2022, 19:50)
---------------------------------------------
ой, десь мої пробіли в тексті ділись(((
Уважаемые творческие личности, по многочисленным просьбам мы снова возобновляем работу нашего Литературного Форума «Литературная Революция :: здесь живет Творчество!». Первый наш Форум просуществовал больше 10 лет в пространстве интернета и собрал вокруг себя много друзей, которые виртуально общались и делились своим творчеством в интернете на нашем Форуме, публиковались в журнале «Стена», а также встречались и общались лично на различных литературных чтениях и выставках, на площадках журнала «Стена» по всей Украине и за рубежом.
