| Lidiya_Lyashenko | Дата: Четвер, 03.04.2025, 21:47 | Повідомлення # 1 |
|
Рядовий
Група: Пользователи
Повідомлень: 19
Статус: Offline
| ГІСТЬ
Я працювала над науковим текстом. Я була втомлена, сидячи на кухні, за єдиним у квартирі столом. Однак ідея моя була надзвичайною, і хотілося викласти її повністю. Раптом я підняла очі і побачила, що за протилежним кінцем стола з’явилася фігура. Я ніколи раніше Його не бачила, але відразу впізнала. Це був Бог.
«Щось не так», — промайнула думка, — «можливо, Він прийшов мене покарати», — і я чомусь почала перебирати в пам’яті усе, за що мені самій було соромно: що лінуюся вставати раніше, що проявляю байдужість там, де потрібно співчувати, що ображаюся на чоловіка, сварю дитину за оцінки та вимагаю занадто багато від оточуючих, і ще купу усього…
«Немає людини праведної на землі, що робила б добро і не грішила», — почула я у відповідь.
Та мені знову стало ніяково. Тепер від того, що я геть забула: адже Бог читає думки. Від цього здогаду мені почало здаватися, що голова моя, наче смітник, набита чим попало, але не тим, з чим можна та потрібно зустрічати Бога. Від цих роздумів я мало не розплакалася. «Вибач», — тільки і змогла промовити. Тут мені спало на думку, що останні роки мене турбує питання, на яке я і досі не маю відповіді: якщо Бог дав мені талант, то чи маю я право жити за рахунок цього таланту, отримуючи за нього зарплатню і гонорари? Це мене дуже непокоїло, адже «Ви дарма дістали, дарма і віддавайте».
«Кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має», — почула я.
Я підняла очі на Бога. Обличчя Його було вкрите сяйвом. Я подумала: «Ось переді мною Бог. І я маю можливість попросити Його про все на світі», — і затнулася, адже просити зовсім не хотілося. І, міркуючи далі, я нарешті зрозуміла, що потрібно робити: «Ось переді мною Бог, нарешті я маю можливість подякувати, не через стіни, хмари та кілометри, а віч-на-віч», — і почала промовляти все-все, що відчувала: «дякую за батьків і сестер, за чоловіка і дітей, за те, що ми живі, за дах над головою, за їжу і воду, за тишу навколо, за роботу, за те, що родина разом. За те, що ми маємо, за те, що ми щасливі, за думки і ідеї, за вірші і оповідання. За ситуації в житті, які склалися для мене так, як потрібно було, навіть якщо я зрозуміла це лише через 20 років. За можливість жити, радіти, писати, навчати та мріяти». Але чогось не вистачало. Мені захотілося подарувати Богу щось, що Він зміг би взяти з собою на Небеса. Але що? Зазирнувши у серце, назбирала у долоньку любов та силою уяви перетворила її на квітку. Квітку цю, уявну, я простягнула Богу, і в той самий момент від мене до Бога прямо над столом вона попливла, — схожа на троянду. Бог посміхнувся (принаймні мені б хотілося, щоб так було, тому я про це і пишу), і заховав квітку під покривало.
В той самий момент, коли Бог зник, на краєчку стола, де Він був, з’явився розкішний букет чарівної краси і аромату квітів, порівняно з яким троянда та здалася мені маленькою та наче іграшковою.
З тих пір щоразу, заходячи на кухню, перш за все я схиляюся над дивовижним букетом троянд, що надихає мене та перетворює все навколо.
Ніч з 24 на 25 квітня 2022 р.
Повідомлення відредагував Lidiya_Lyashenko - Четвер, 03.04.2025, 21:48 |
| |
| |
Уважаемые творческие личности, по многочисленным просьбам мы снова возобновляем работу нашего Литературного Форума «Литературная Революция :: здесь живет Творчество!». Первый наш Форум просуществовал больше 10 лет в пространстве интернета и собрал вокруг себя много друзей, которые виртуально общались и делились своим творчеством в интернете на нашем Форуме, публиковались в журнале «Стена», а также встречались и общались лично на различных литературных чтениях и выставках, на площадках журнала «Стена» по всей Украине и за рубежом.
