AstraV | Дата: П`ятниця, 01.11.2019, 11:10 | Повідомлення # 1 |
Сержант
Група: Пользователи
Повідомлень: 22
Статус: Offline
| «Тихо і затишно тривали райські дні. Бо Рай – то чудове місце де звірі товаришували, щедрий стіл накривався сам собою, а дива просто ставалися. Для Адама і Єви , що мешкали у найкращих його куточках, життя було простим і зрозумілим. Все мало своє призначення і назву. Не зрозумілими і дивними лишалися лише дзвіночки на найінтимніших частинках тіла. І лишалися ті дзвоники непотрібними допоки Єва та Адам не помітили, що бринять вони тільки коли натрапляють один на одного. Так почали складатися тендітні звуки зустрічей Адама та Єви. Народжувалася мелодія, спочатку несмілива та незграбна. Та згодом розлилася дзвінкими переливами, сповненими ніжності, пристрасті та яскравої краси. І Раєм полилася найпрекрасніша музика – соковита мелодія життя. «Де ви, діти мої? Чому ховаєтеся від мене?» - захотів скрикнути Бог, але ніжна рука лягла на його плече. - Облиш їх. - Але ж вони…. - Так. Вони стали як ми. - То що? Настав час вигнання? Із сумом покидали Рай Адам і Єва. Там залишилися чудеса, що просто ставалися, звірі, що бавилися та товаришували та щедрий стіл, який накривався сам собою. Але дзвеніла в них нестримна мелодія життя, штовхаючи уперед. Та жевріло у душі зернятко Раю…» - То що, тату, Адам і Єва ніколи-ніколи не повертаються до того Раю? – маленькі оченята із захватом чекали продовження. - Та чому ж ніколи? – усміхнувся Адам, - Збирайся, розбишако, бабуся і дідусь уже чекають.
|
|
| |