Регистрация | Вход
Уважаемые творческие личности, по многочисленным просьбам мы снова возобновляем работу нашего Литературного Форума «Литературная Революция :: здесь живет Творчество!». Первый наш Форум просуществовал больше 10 лет в пространстве интернета и собрал вокруг себя много друзей, которые виртуально общались и делились своим творчеством в интернете на нашем Форуме, публиковались в журнале «Стена», а также встречались и общались лично на различных литературных чтениях и выставках, на площадках журнала «Стена» по всей Украине и за рубежом.
Мы снова, с нуля, возобновили работу Форума, но уже на официальном сайте журнала «Стена».
Для Вас созданы рубрики «Поэзия» и «Проза» , где абсолютно каждый может разместить свои стихотворения (прозу), а у любителей литературы будет возможность познакомиться с Вашим творчеством, написать комментарии, подружиться с Вами. Ведь очень важно выходить за рамки социальных сетей и дарить свои творения читателям!
Всеукраинский молодежный журнал «Стена» выходит один раз в квартал. И редакция журнала снова в каждом номере будет выбирать «Поэта (Прозаика) квартала по версии журнала «Стена» и публиковать его стихотворения (прозу) в печатной версии журнала «Стена». Может будут выбраны и несколько поэтов (прозаиков).
В конце года будут выбраны «Поэт 2020 года по версии журнала «Стена», «Прозаик 2020 года по версии журнала «Стена». Чтобы быть объективными мы сделаем в интернете активное голосование в котором выбирать будут читатели. Победители и их творчество будут опубликованы в журнале «Стена» в конце 2020 года.
Размещайте Ваши стихотворения и прозу в рубриках Форума «Поэзия» и «Проза», но сначала Вам необходимо будет зарегистрироваться на нашем сайте. Не старайтесь выбрать лучшие работы, публикуйте всё, что изливается из Вас. Дайте возможность читателю познакомиться с тем, что у Вас внутри и погрузиться в новые потоки творчества. Количество размещенных работ – неограниченно!
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
  • Страница 1 из 1
  • 1
Форум «Литературная Революция :: здесь живет Творчество!» » Проза » Проза » Свитка (Рассказ)
Свитка
КарабчиДата: Четверг, 27.02.2020, 12:44 | Сообщение # 1
Рядовой
Группа: Пользователи
Сообщений: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
СВИТКА.
                                                                                                                          "Мені тринадцятий минало..."                                                                                                                                  Т. Шевченко
         Сна не было. Он отложил книгу и стал рассматривать свои руки - сине-зелёные водоросли вен, пигментные пятна - мама называла их старческой гречкой, заусенец на мизинце, белёсую полоску шрамаю.  И вдруг отчётливо вспомнил, как закончилось его детство. Это случилось в предпоследнюю субботу августа тысяча девятьсот пятьдесят девятого года.
         Кожного літа - від чорних вишень аж до хрусткої ламкості волоських горіхів - його відправляли в село, де жила тітка Уляна із сином Андрієм, трохи старшим за нього. Він залишався на три місяці разом із пудом цукру, оселедцями в банках, липкими цукерками, макаронами -"мармішелью", як казала тітка, та парою білих чубатих паляниць.
        За всі роки йому так і не вдалося подружитися з однолітками. Вони займалися буденним життям - у великих чавунних баняках товкли картоплю для свиней,  молотили  жито, пасли череду, а його називали сусліком і вважали городським. І це була правда - він так і не навчився бігати босоніж по колючій стерні. Боявся.
        Да-да, просто боялся - всегда помнил синий изломанный рубец от лемеха плуга на пятке у отца.  И рассказ, как ему в рану заталкивали жеваный хлеб с паутиной, собранной по углам. Точно боялся - вечно в сандалях  ходил - кожаных, с маленькими круглыми дырочками.
        Тоді в нього було два предмети гордості та заздрості двоюрідного брата - трофейний ніж з багатьма лезами і дорослий піджачок, перешитий з маминого жакету - з накладними кишенями та великими скляними ґудзиками. В селі називали цей піджак свиткою.
        Ніхто не обмежував його свободи ані в часі, ні в просторі. Він досхочу купався, днями ловив рибу, об"їдався яблуками та зеленим горохом. День тягнувся  довго, а ввечері на горищі він миттєво засинав на пахучому сіні. І йому снилося, як дрижить поплавець на воді, а на ньому сидить та виблискує на сонці сталево-синя бабка.
         Как быстро сужается мир, подумал он. Прошло полвека и исчезли безобидные мухи с боевой пчелиной раскраской, куда-то пропали огромные жуки-олени, а армии красно-чёрных "солдатиков" превратились в жалкие партизанские отряды, мародёрствующие на даче. 
         Тож літо добігало кінця, книжки сільської бібліотеки були перечитані і лишалося чекати на приїзд батька. Якось в суботу брат взяв його з собою на досвітки.
        Он протянул руку и выключил лампу. Досвитки... Мало кто помнит традицию сельских детей проводить субботнее  время в веселом общении, в том числе и тактильном. По субботним  вечерам подростки собирались возле дома одинокой бабки Палажки. Хлопчики и дивчатка  садились порознь на завалинку и начинали перепалку со смехом и солеными шутками.  А когда темнело, они с двух сторон принимались давить друг на друга, с визгом выталкивая кого-то со своих мест.
        Ці ігри і в Києві здавалися йому дурнуватими, тож він підклав під себе свитку і тихо сидів з краю. Але незчувся, як нервовий сміх, темрява, переривчасте дихання та густий тілесний запах втягнули в забаву і його. Раптом він опинився на землі, а під ним, як велика риба, билося сильне і гаряче дівоче тіло. Воно притягувало до себе, щось шепотіло, відштовхувало, сміялося, жарко дихало та знов обіймало. Це настільки вразило його, що він скотився на землю і очманіло простояв десь збоку.
        Дороги домой он припомнить не мог- ни мерцающего Чумацкого Шляха над головой, ни холодного песка под ногами, перетертого в пыль колесами тысяч подвод.
        Сну не було. Кров курантами била у скронях. Він вийшов з хати. Десь за рівчаком - з пасіки - спросоння закукурікав півень, рудий пес, обвішаний реп"яхами, тицьнув його холодним носом. Починався звичайний ранок звичайного дня. Але незвичайне не відпускало його в буденність і тримало біля себе. Щось важливе і дотіль невідоме відбувалося в житті.
         Він витягнув з кишені ніж, відкрив його, довго розглядав лезо, а потім зовсім несподівано різонув собі по долоні.
         Он глубоко и осторожно вдохнул, но боли не было.  Почему-то вспомнилось, как уважительно отец в последние годы стал относиться к своему телу - говорил "сердечко, печёночка"...       
          Він тупо дивився, як із рани поволі почала випливати густа бурякова кров. Нарешті, біль ядучим нашатирем вдарила в голову. І йому враз стало спокійно і легко. Він озирнувся навколо і раптом відчув те, про що ніколи не думав - що любив цю стару полускану мазанку з низенькою призьбою і цей рожевий росяний ранок, і сусідського півня, і непутящу тітку Уляну і, навіть, свого придуркуватого брата. І що йому сумно буде залишати ці місця, можливо, й назавжди.
        Дождь перестал барабанить по сателлитной антенне.  Да, ноябрь.  "Черговий рік краде циганка-осінь".  Стишок получился так себе. Чапай наверняка посоветует доработать. Впрочем, на кой ляд - все равно в ящик. Как говорила Ёлка: "Ты же не гений, ты ж не Драйзер". Умная была, язва. И весёлая - трусики бросала в потолок, чтоб не забеременеть. Но Ольгу и Стёпку всё-же родила, земля ей пухом.
        Якоюсь ганчіркою він обгорнув руку, виліз  на горище і відразу заснув. Прокинувся пізно від гомону знизу. За столом сидів Андрій та, сміючись, описував матері перебіг вчорашнього вечора. Найбільше його веселила загублена свитка. І дійсно, піджачок у сум'ятті нічних подій десь пропав.
        Але це ніяк не стурбувало його, він сів і тітка поставила перед ним гарячі млинці та глечик пряженого молока з іржавою  пінкою, яку він змалку так любив.  Брат і далі щось ляпав язиком, а вона якось дивно подивилась на нього та погладила по щоці.
        Этот грустный и понимающий взгляд он видел еще пару раз - у женщин, которых любил и которые, наверное, любили его.
        Через тиждень він їхав на вантажівці серед кошиків з яйцями, в'язанок цибулі та клумаків з поросятами, яких везли на базар до Києва. Він стояв за кабіною і дивився на викошені поля, на заповнену туманом долину тихої Роставиці, а десь попереду ввижалося якесь інше,  жадане і таємниче доросле майбуття.
        Но пожелал бы он себе вот такой - почти пройденной - жизни?..
        Где-то клацнула  дверь и лифт поехал вниз. Кого же нелёгкая носит в такую пору - подумал он.  Похоже на паренька с пятого, с вечной электронной сигаретой. Как-то они называются - скайпы, вайпы... Чертова память.  Не забыть бы завтра Ольге баночку вернуть - вкусная капуста получилась.  Хрустка.  
         Але про що ж це він думав?  Зовсім пам"яті нема.  А, так-так - свитка пропала... Смешная была история.
         Он повернулся на бок и заснул.
 
Форум «Литературная Революция :: здесь живет Творчество!» » Проза » Проза » Свитка (Рассказ)
  • Страница 1 из 1
  • 1
Поиск: