Нам не байдуже, а це означає, що з мовчазної згоди беззаконня не пройде...

Нагадаємо трошки історію з садибою Мурашка, ревізію якої провели із художниками, архітекторами і журналістами ззовні і всередині 5 квітня 2025 року.

20 листопада 2016 року Діна Попова (вона очолювала Департамент культури КМДА) повідомила у фейсбуці про те, що "для садиби Мурашка почалося нове життя", маючи на увазі довгоочікуваний початок протиаварійних та реставраційних робіт. Але після публікаціі "Звіту про виконання Програми економічного і соціального розвитку міста Києва на 2016 рік" виявилося, що навіть невеликий об'єм робіт на суму аж у 448 тисяч гривень був виконаний лише на 20%. Продовжити реставрацію пообіцяли у 2017 році, але обіцяного, як то кажуть, три роки, а в нашому випадку аж 9 років, чекають. Подивилися ми, що було зроблено, а що ні, порівняли із звітами... Можна точно сказати, що садибу Мурашка навмисно доводять до руйнації, але от незадачка, раніше так славно будували, що проходять століття, палять і знищують нуворіші сучасні історію і культуру, а вона стоїть, тримається, адже не на піску, а по совісті збудована була. Садиба починала своє існування ще у 1858 році, їй в цьому році аж 167 років, а Олександру Мурашку і Київській рисувальній школі Миколи Мурашка - 150 років, маємо ювілеї.

Чудово розуміємо, що лише культурою, небайдужістю, творчістю і созіданням можна змінити все навколо, тож, поки хтось руйнує, ми будуємо, створюємо, пишемо,малюємо. Щоб не сталося, історія садиби Мурашка вже вписана в історію мистецтва і культури нашого народу, вона залишиться на холстах аж 8 художників і архітекторів!!!!! Вона вже живе на поштових марках і листівках, які журнал "Стіна" видав на Укрпошті, вона вже крокує виставками. Це надихає, адже є в історії прецеденти, коли, як в долі садиби Котляревського в Полтаві все зійшлося не так, і от Тарас Григорович Шевченко малює цю садибу для нащадків, садиба зникає і залишається лише на полотні Шевченка, і от по ній її знову відновили, про що свідчать документи, цитую: "Відтворення комплексу здійснювали за акварельним ескізом Т. Г. Шевченка (був тут у 1845 р.), на якому хату зображено від Ворскли на тлі Успенського собору; літографії художника Р. Мелліна, де будинок показано від воріт; за спогадами сучасників та за планом садиби 1837 р., знайденим у Полтавському обласному архіві. Реконструкцію здійснено архітектором В. М. Тертичним".

Все може бути на світі, але і садиба Мурашка, і садиба Терещенко, яку ми і досі охороняємо, вони залишаться на холстах і можуть бути відновленні, як на прикладі Шевченка і садиби Котляревського. І таких історій безліч. Тож, нам, як каже Едуард Межул "Своє робити", тому будемо малювати-писати і рятувати.

Дякуємо усім художникам, архітекторам, фотографам, захисникам архітектури Києва, Олександру Глухову за труд, небайдужість, вірність і силу Духу.

Дякуємо окремо Світлана Полякова , професійному архітектору за оцінку стану садиби Мурашка і розуміння, що всеж таки можна врятувати і як. А також ми зняли документальний сюжет, який презентуємо в рамках виставки, присвяченій садибі Мурашка, яка вже зовсім скоро відкриється в Києві за результатами пленеру, що відбувся 5 квітня.

В рятівному сотворчому пленері взяли участь таки митці: Olena Koreniak Olga Bazhenova , Світлана Полякова , Инесса Гашинская , Марія Марія Недбайло , Любов Кондратенко , Ольга Лебедєва, Олена Міщенко, Андрій Недзельницький, Яков, Андрій, Віталій

Ось декілька фото з нашого огляду садиби 5 квітня 2025 року.