Главная » 2017 » Июль » 6 » Вікторія Осташ: «Я і досі пишу кожного вірша – ніби уперше приступаю до якоїсь таїни, наближаюсь до края урвища, за яким невідомість
09:11
Вікторія Осташ: «Я і досі пишу кожного вірша – ніби уперше приступаю до якоїсь таїни, наближаюсь до края урвища, за яким невідомість

Вікторія Осташ: «Я і досі пишу кожного вірша – ніби уперше приступаю до якоїсь таїни, наближаюсь до края урвища, за яким невідомість – чи то осяяння і перемога» - інтерв’ю

Сьогодні мій ранок розпочався з читання української поезії, це сталося випадково, але я зловила себе на тому, що не можу зупинитись. Я стала читати вірші вголос і паралельно слухати як вони звучать, я милувалася красою слів, зворотами, порівняннями. Хотілося читати ще… і ще… Це було як гармонізація, мій голос став спокійним і ще деякий час я сиділа і слухала тишу, і думала над тим яка ж милозвучна і глибока наша українська мова…. 
Любі наші читачі, ми продовжуємо знайомити вас з творчістю сучасних українських поетів. І гостем нашої редакції сьогодні стала Вікторія Осташ (Хоню). За фахом – літературний редактор, кандидат філологічних наук; працює викладачем історії світової літератури (КНУ театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого). Член Національної спілки письменників України (2006). Засновник та очільниця Київської літстудії (арт-спільноти) «Перехрестя» (2003). Автор ідеї і засновник Міжнародного конкурсу урбаністичної поезії «Урба-Перехрестя» (2012). Член журі Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» і Конкурсу-захисту літературних проектів МАНУ. Розробник авторських курсів та майстер-класів із фото-поезії, урба-поезії, саморедагування поезії, психології літературної творчості та особливостей творчого процесу, апробованих у рамках Літературного табору «Калавурня» (2013 – 2014), «Міжнародного літфоруму» (2015) тощо. Організатор та учасник численних літературно-мистецьких імпрез, фестивалів та інтеракцій, у тому числі – мультимистецьких (синтезу літератури, музики, фото-поезії, скульптури та живопису).

- Вікторіє, давайте розпочнемо нашу розмову вашим улюбленим віршем. І чому ви обрали саме цей вірш? 
- Із задоволенням... Якщо з моєї творчості – мабуть, цей, написаний років зо п’ять тому. 

* * * 
і дівчина з шаликами     
кращими за мої
і дівчатко з білим конем
на пероні у нéтлях
чергу споминів множать
що з часом згорять у вогні
але поки ще теплі

голосіння незвідки
світлини без видимих рис
із нічийного списку
забутих без ліку
може якось змирюся
з роками що вже не сюрприз
а до цього не звикну 

я і досі любителька
літеплих літніх дощів
петербурзьких пейзажів
і київських фресок
та рядки розпливаються
чайник вчорашній пищить
«ти невже поетеса?!»

певно якось не так
певно вада якась слухова
певно я ще в собі
певно вижити здатна
і колиска небесна
під сволоком ще – в головах
моя віра приватна

треба тільки зійти
тими сходами вниз до метро
треба знову піднятися –
сходами?.. де вони?.. – в небо 
треба тільки згадати
щось певне якийсь напівтон
і за нього й за себе

...я згадаю я певна
згадаю... без вигадок... без
чужорідного домішку –
вихлопів слави реклами 
і цей світ знову вирине –
рухами звуком воскрес... 
...відживе кольорами

Чому саме ця поезія? Очевидно, не лише тому, що це один із творів, котрі потрапили до моєї найсвіжішої поетичної книжки – «Вижити», яка побачила світ минулого року. Головне – ця поезія для мене не випадкова: у ній – про те, що я люблю і чого я хотіла би позбутися – у собі, і, можливо, в довколишньому світі. Водночас, це спроба самоаналізу, рефлексії, але з виходом у широкий простір – життєвий і літературний: світ минулого і майбутнього, і сьогодення, світ ілюзій і знахідок, світла і тіней... Для мене цей текст гарячий і пульсуючий, принаймні, від часу написання і дотепер. Можливо, пізніше його заступить інший.  
Якщо ж із творчості світових мастрів слова. Багато улюблених... От як, наприклад, твори австрійської письменниці Інґеборґ Бахман. Дозволю собі навести відому поезію Бахман «День у день» з її першої книжки «Відкладений час», виданої 1953 року (колись читала цю поезію українською мовою в журналі «Всесвіт» у перекладі Петра Рихла):
  
День у день

Війну вже не оголошують, 
її продовжують. Нечуване 
зробилось буденним. Герой 
уникає боїв. Боягуз 
вирушає на поле битви. 
Уніформою дня стало терпіння, 
нагородою – вицвіла зірка 
надії над серцем. 
  
Її вручають, 
коли залягає незрушний спокій, 
коли барабани німіють, 
коли тінь бойових обладунків 
застує небо. 
  
Її вручають 
за дезертирство, 
за відвагу перед найближчим другом, 
за зраду неправедних таємниць 
і за зневагу 
до будь-якого наказу 

Дивовижно (дратівливо і захопливо) сучасними, ніби писаними про нас, залишаються її поезії, чи не так? І чи витримають таку перевірку вірші наших з вами сучасників, от хоча б мій вірш, про який ішлося вище...

- Розкажіть, будь-ласка, про вашу творчість, про ваш творчий шлях?
- Складне для мене питання. Почну традиційно. Свідомо пишу поезії зі старших класів, ще тоді помітила, що мені легше написати поезію, аніж прозовий твір-оповідь на задану тему. Мабуть, вроджене, адже тато мій в юнацькі роки виписував у власноруч зроблену книжечку-записник улюблені поезії (вона досі у родині зберігається). Усвідомлювати себе поетом почала десь із перших курсів університету. Того ж часу сягають і мої перші публікації у періодиці. От саме цьогоріч – 2017 року – могла би відзначати 25-річчя творчості (якби мала нахил до пафосних дат). Вже тепер, оглядаючись, розумію, як довго я «виписувалась», хоча тоді вважала свої витвори геніальними. За деякі з них і тепер не довелось би червоніти, але по-справжньому густого, упевненого і врівноваженого поетичного голосу в собі не відчувала. Завдяки родинному фото-архіву пригадую один із найперших публічних виступів – то було у Львові, на сцені Палацу Коперника, під час вручення диплому конкурсу «Привітання життя» імені Богдана-Ігоря Антонича. Усе для мене тоді було уперше – перша подорож до Львова, із коханою людиною, і перші творчі сходинки... То все ніби інше якесь життя...

Багато з того часу змінилось у мені самій, й у моєму поколінні, як і в нашому з вами світі. Незмінним лишився лише мій творчий вибір – поезія. Може то пафосно прозвучить, але для мене це не випадкові слова: я і досі пишу кожного вірша – ніби уперше приступаю до якоїсь таїни, наближаюсь до края урвища, за яким невідомість – чи то осяяння і перемога (осягнення чогось принципово нового, небувалого), а чи то цілковита поразка – творча, звісно, коли щось важливе таки вислизає, або не відбувається зі мною й у мені, тут і зараз. І нині, маючи за плечима відчутний досвід саме словесної творчості (і 20-річний викладацький стаж, і 15-річний стаж спілкування з молодіжною творчою спільнотою як керівник літстудії, і як засновниця шість років тому започаткованого Всеукраїнського конкурсу «Урба-Перехрестя», і авторка енної кількості публікацій у колективних збірниках та альманахах, і чотирьох виданих «паперових» книжок поезії...), почуваюся першовідкривачем, першопідкорювачем цієї цілини, першопрохідцем цього безміру, відкорковувачем пляшки з невідомим посланням... Іще багато якими таємницями свого «життєпису» могла б поділитися з нашими читачами, але зупинюся на цьому хвилюючому моменті.  

- Як народжується ваша поезія?
- Мабуть, іще складніше завдання. Тут нетрадиційно. Іноді не народжується. Не лякайтеся. То не присуд. Вона має властивість до самовідновлення. Якщо чесно, часто йду від випадкового слова, поруху, спогаду чи здогадки. Це може бути якась фраза, що раптом зазвучить у тобі, чи то відгомін події, випадок із реального життя, із чогось прочитаного, почутого чи побаченого, щось, чому раніше не приділялося жодної уваги. Буває, із цілковитих дрібниць. Як та поезія, моя (з мене) улюблена на сьогодні, та, якою ми почали цю розмову. То був побутовий випадок, коли якась продавчиня у підземці покритикувала мого шалика. А згодом, через день-два, у мені це «тісто» зійшло. Але таки частіше пишу тому, що раптом привідкривається завіса, щось таке відбувається зі звичайними речами, якесь зіткнення шарів уяви і реальності. Якщо простіше висловитися: якісь деталі поєднуються у невластивий їм спосіб, і зупиняються на межі якоїсь зміни, буквально на мить. І кортить цю мить зафіксувати, подовжити... Тоді починаю шукати слова, і, відповідно, адекватну форму. Особисто мені найближчий такий підхід, що його висловив у своєму вірші Афанасій Фет, порівнюючи процес поетичної творчості з польотом (і полюванням) хижого птаха: 
Спроможен тільки ти, поете, в слушну мить 
Крилатим звуком слів схопити й закріпить 
І темні сни душі, і трав зникомий запах. 
Так для безмежності лишивши діл земний, 
Юпітерів орел сяга височини 
Й раптових блискавиць приносить сніп у лапах (Переклад Григорія Кочура). 
Переклад, як на мене, не всі відтінки сенсів передає, бо оригінал занадто складний за підтекстами і самою технікою віршування. Але головне таки зберіглося: гарячий згустень життя, пульсуючий і паруючий, і часто лише поетові «дозволяється» зауважити і блискавично вихопити з біжучої хвилі (миті), доки він не вистигнув, не втратив свого хвилюючого пульсу (це та інтуїція, осяяння, якими поет наділений, той дар бачити і «фіксувати», відтворювати словом), і водночас – саме йому, митцеві слова, вдається свій «набуток» (оте впольоване) втримати і вдало (бо вчасно) перелити у речовинну форму. Тобто, за Фетом, ті міцні лапи, вони символізують технічний бік поетичної майстерності (те, що вважається його формою – риму, ритм, віршований розмір тощо). Десь так зі мною відбувається. Але щораз ніби но-новому: іноді це може бути якась мелодія, якийсь ритм, який стає поштовхом, беспосередньою спонукою, каталізатором, іноді – цікава гра слів, стик несумісних пластів (речовин), а буває і сама реальність (буття) втрутиться – і тоді прагну якнайточніше передати думку, але не прямо. Вважаю, дуже важливо знайти саме той ключ, «поворот» якого ніби відкриває ті потаємні дверцята – і «поетичне тіло» раптом починає дихати і звучати, як отой перший вигук немовляти. А далі вже значно простіше – пошук і добір слів, звукове і стилістичне шліфування, усунення технічних невправностей (буває, і на цьому етапі відчуваєш тимчасове «затиснення», але найчастіше, коли вже чуєш той «крик» – все відбувається саме собою, підсвідомо). Мабуть, дуже сумбурно, непослідовно я все це змалювала, та інакше, мабуть, і не може бути, коли йдеться про поезію – саме з вуст автора, і не мовою літературознавця, із властивими для неї елементами науковості.  

- Познайомте нас, будь-ласка, з літературною студією «Перехрестя» і її діяльністю. 
- Започаткування літстудії для мене особисто пов’язане з виходом моєї другої книжки поезій «Візії» і знайомством із такими непересічними особистостями як лауреат Шевченківської премії В’ячеслав Медвідь (прозаїк так званої житомирської школи) та лауреат премії імені Павла Тичини Микола Семенюк (поет-верлібрист). Це було 2003 року. Здається, на той момент вони обидва ще не були титулованими, але це нічого не вирішує. З того часу я перезнайомилася з багатьма і багатьма цікавими і відомими, дехто з них залишається серед моїх друзів, але думка цих двох письменників для мене і досі важлива. Люблю наші довгі розмови за кавою, обговорення біжучих подій і вічних тем життя і творчості... Але я захопилася спогадами... Тож про літстудію. Саме В`ячеслав Медвідь запропонував мені очолити літстудію. Чим тоді я була дуже здивована. Але чомусь погодилась. Довго обирала назву. Ця студія могла називатися «СковорідКа» (Сковорода і Компанія), ДиЛіЖанС (ДинамічноЛіричноЖанровоСтильно), але потім таки я зупинилась на універсальному «Перехресті». Серед перших творчих обґрунтувань, пригадую, були такі: це перехрестя доль і голосів, життя і творчості, жанрів і стилів, напрямків та епох... Нині Київська молодіжна літстудія «Перехрестя» залишається на тих само творчих «рейках», не визнаючи штучних обмежень (мовних, тематичних, вікових, жанрово-стилістичних...) та умовностей (звісно, у межах дозволеного законодавством і здоровим глуздом). Традиційно зустрічі на «Перехресті» відбуваються щомісяця, неодмінно в другий вівторок о 17-00 в Будинку письменників на Банковій, 2. Переважно це конференц-зала на другому поверсі, хоча перша зустріч відбулась у приміщенні Секретаріату НСПУ, а деякі святкові (5-та і 10-та річниці) і «рядові» нещодавні – у більшій залі на першому поверсі. Основними формами нашої активності є читання й обговорення творів постійних учасників («перехрестян») і гостей, колективні та сольні творчі вечори і презентації книжок, тематичні та святкові вечори (концерти) в музеях і каварнях, колективні читання під час різноманітних літературно-музичних фестивалів та книжкових виставок-ярмарків, виступи у бібліотеках, школах та вишах, виїзні зустрічі на різних творчих майданчиках, співпраця з багатьма літстудіями та об’єднаннями, літературно-мистецькими гутірками тощо. Склад учасників на сьогодні несталий, так би мовити, ситуативний. Поступово літстудія перейшла межі суто студійної роботи, змінила формат – нині є радше арт-спільнотою. Адже прагнемо до синтезу мистецтв, намагаємось розширювати горизонти. Саме у цьому річищі шість років тому, 2012 року, у мене виникла ідея Всеукраїнського поетичного конкурсу «Урба-Перехрестя» (саме урбаністичної, міської поезії, можливо, невдовзі це буде також коротка проза та урба-фотографія). А наступного року «Перехрестя» відзначатиме 15-ту весну (річниці рахуємо саме «веснами», адже перша творча (установча) зустріч лістудії відбулась у квітні 2003 року). Наше 15-річчя припадає на 10 квітня 2018 року, тож, вірогідно, саме цього дня збиратимемо друзів і гостей. Запрошую всіх! А хто зацікавиться предметно – шукайте нас на ФБ: групи «Перехрестя» та «Урба-Перехрестя», або «стукайте» у друзі особисто. Можна просто завітати до нас у другий вівторок будь-якого місяця (крім січня, липня і серпня), для цього не потрібно особливих умов, попереднього запису чи офіційних домовленостей. Чекаємо всіх творчих і талановитих!

Перехрестя 10-та річниця

 

Новий рік 2016 здається в бібліотеці (так звана філія літстудії) на вул. Білоруська, 34

 

Країна Мрій травень 2016

12-та весна травень 2013 року

зустріч зі школярами у бібліотеці №9 на Білоруській, 34

 

музей літератури на день Соборності 2017 року

 

Музей літератури на день поезії 2015 року березень

 

- Що б ви побажали нашим читачам?
Якщо ви не проти, відповім віршованим експромтом ))) 

***
бажати... зичити... до чогось закликати...
хто має право... краще б не мені
перебирати роль того плаката
з якого хтось виплюскує лускато
(вчергове) тривіальну піну днів 

...хтось радить залишатися собою
віщує волелюбності канон...
у себе вірити... не уникати бою...
життя любити й ближнього свого і
не потрапляти в тлінного полон...

все так... все слушно (чітко... справедливо) 
готова мудрість на усі часи
як день і ніч як спекотά і злива
вина й води відпливи і припливи
як видих-вдих примарної краси

...та істина якої ждеш роками
проблимне – й згасне... непідробна мить –
а наче марення... видіння між гілками...   
не втримати тілесними руками
у пам’яті людській не оновить
На цьому завершую, як то кажуть, sapienti sat, себто – для того, хто розуміє, досить. І дякую всім, хто дочитав до фіналу. 

Досьє редакції: 
Вірші й коротка проза Вікторії Осташ надруковані в періодиці, зокрема – літературно-мистецьких альманахах, антологіях та збірниках «Гранослов» (Київ), «Привітання життя» (Львів), «Крила» (Київ, 1999, 2002), «Потойбіч паузи» (Київ, 2005), «Склянка часу» (Канів, 2007), «Вакації-2» (Тернопіль, 2008), «Четвер» (2008), «Дніпро» (2009), «Сила малого» (Луцьк, 2009), «Спалах» (Черкаси, 2010), антологіях «Пастораль річечки» (Чернівці, 2011), «Нова украинска поезия» (Болгарія, 2012), «Clarinettes Solaires. Antologie la poesie ukrainienne» (Paris, 2013), «Сама» (Київ, 2013 (Серія «Літературна агенція «Банкова, 2»)), «Викрадення Європи» (Київ, 2014), «Terra Poetika» (2015), «Соты» (2016), а також – у газетах «Літературна Україна», «Українська літературна газета» та ін.
Автор поетичних книжок «САД-О.К.» (К., 2002), «ВІЗІІ» (Львів, 2006), «Подих Слова» (Пілотне видання: К., 2013), «Нокаутоване Місто» (Книга-репетиція: К., 2014), романели «Пристрасті за генієм» (часопис «Київ», №9, 2004), аудіо-книжки «Подих Слова» (Музвар, 2015), «ВИЖИТИ» (Київ, «Просвіта», 2016).
Окремі поезії перекладені болгарською, російською, французькою та англійською.

Розмову вела Анастасія Правдивець

Категория: Интервью | Добавил: golos | Теги: літературна студія Перехрестя, журнал стіна, Вікторія Осташ, Вікторія Хоню, сучасна українська поезія
Всего комментариев: 2
2  
Раскрывайте чувства скопом с товарами интим-магазина. Препараты ради повышения потенции, сексуальное белье, анальные и вагинальные игрушки – постоянно, о чем только могут мечтать влюбленные, собрано в одном электронном каталоге. Более тысячи позиций, распределенных по тематическим категориям, доступны для приобретения в режиме «24/7». Оформляйте заявку и ожидайте прибытие заказа непосредственно на дворец!


http://forum.vashdom.ru/threads/magazin-banana.50484/

1  
Ваша сексуальная жизнь не будет прежней – широкий ассортимент для женщин, мужчин и влюбленных пар поражает воображение, заставляя задуматься о неизведанных ранее аспектах секса. «Banana.ua» избавляет от комплексов и смущения, позволяя оформить онлайн-заявку в любое время суток, добавив нотки огня и пикантную изюминку в интимные отношения каждой пары. Здесь знают, чем удивить даже самые привередливые вкусыhttps://example.com?gfffg - !

Имя *:
Email *:
Код *: