Юрія Григоровича Логвина, українського художника-графіка, живописця, вже немає на землі, а роботи його, особливо ті, що на державних поштових марках і далі крокують планетою. Чим не чудо. Ось і у нас є маленький музей мініатюр його творів, які ми сьогодні представляємо в рамках живої 27 виставки Передвижників 21 століття "Краса і велич рідної землі". 
Знайомтесь, це блок поштових марок "Водяні млини України", які вийшли за життя автора, в 2011 році, 28 грудня, накладом 104 000 екземплярів. У цих млинів неймовірна історія, завдяки цим художнім мініатюрам ви можете помандрувати по куточках Батьківщини, туди, де не були, побачити технологічне чудо і доторкнутися до історії, згадати родовід і біографію народу, підняти генетичну пам'ять, в якій прописані трудові будні і свята наших людей, для яких млинарство і хліб були основою земного буття. І не вірте офіційним кабінетним вченим, які стверджують, що всі здобутки до нас прийшли з Давньої Греції чи Римської імперії, а в нас були дикі люди))), я, будучи істориком, їздила на археологічні розкопки і чимало бачила, що, нажаль, і досі не увійшло в офіційну історичну науку...

Тож, запрошуємо о 14-00, 22 листопада 2024 року, приєднатися до нас в парку Нивки, Східна частина, подивитися картини Передвижників 21 століття, експозицію поштових марок, поговорити про млини, побачити місце, де біля озер Берестейської 100 років тому стояв старий водяний млин і до млинаря чомусь, полюбляли ходити жінки (smiley) , але про це при зустрічі.

З досьє редакції

А цей вид водяного млина, що на фото, називали - плавак, він був доволі поширений в Україні. Наприклад, у ХІХ ст. з Києва Дніпром сплавлялися наплавні млини у такій кількості, що заважали судноплавству. Й нарешті їх заборонили біля великих міст де вже був великий водний трафік. Прогрес не стояв на місці – їх витіснили величезні цегляні парові млини. Взагалі наплавні млини діяли і на Горині, і на Десні, на Пруті. . Наплавні млини зустрічалися ще в середині ХХ ст. на Дністрі.

Автор Наталія Костилєва